Записування текстів зв’язного діалектного мовлення, дослідження всіх мовних рівнів говірок української мови на території інших суміжних країн є важливим і невідкладним завданням діалектологів з огляду на існування великої кількості факторів, здатних впливати на мовну ситуацію. Межі спілкування розширюються, особливо зросли мобільність населення, вплив засобів масової інформації – усе це сприяє нівелюванню територіальних мовленнєвих особливостей, утраті автентичних обрядів, звичаїв чи їх елементів, мовним та говірковим взаємовпливам зокрема. Актуальними все ще залишаються фіксація та аналіз побутування українських говірок на території суміжних країн, види міждіалектних контактів та ін. Мета нашої доповіді – аналіз виявів фразеологізмів, які є виразниками національної картини світу, у текстах українських говірок Румунії, укладеними Миколою Павлюком та Іваном Робчуком (Українські говори Румунії. Едмонтон; Львів; Нью-Йорк; Торонто, 2003. 800 с.), де подано спогади про колишнє життя, розповіді про народні обряди, звичаї, ритуали, табу і перестороги. Важливість обраної теми дослідження з проблем уживання етнофраземіки в живому народному мовленні передусім пов’язана з потребою вивчення можливостей етнономінації, актуалізованих у складі фразеологічних одиниць українського говіркового мовлення на території Румунії. Внаслідок комунікативного контакту (взаємодії інформанта та слухача), у текстах зв’язного мовлення фіксуємо лексеми та фразеологізми, які носії говірок сприймають як природні, традиційні для їхнього мовного оточення. У таких оповідях трапляється часте вживання фразеологізмів, що пояснюємо прагненням інформанта якнайточніше і найповніше сформулювати свої емоції, стан чи ставлення до когось чи чогось, дошукуючи слова і одночасно озвучуючи, на його думку, відомі, поширені мовленнєві засоби. Отже, діалектні тексти українських говірок за межами України – універсальне інформативне джерело для зіставних досліджень лінгвістичного та комунікативного планів.