Фольклорні та етнографічні записи з Поділля є важливим джерелом історичного вивчення говірок. У казках, записаних на Поділлі у ХІХ ст., виявляємо такі діалектні особливості на різних мовно-структурних рівнях: фонетичному (стверділий кінцевий т’: стоят, сплинут; стверділий кінцевий ц’: конец, старец; перехід звукосполуки ст у с’ц’: госьці; вставні приголосні [л], [н] після губних: здоровля; форми числівника один з початковим є і його рефлексом ї: єден, їдного; твердість приголосного р: по мору, мірає, кураче; відсутність подовжених приголосних: волося, створіня, зіля; спорадичне вживання дієслівних форм з нескладовим [і]: пійшов); граматичному (вживання прикметниково-прислівникового суфікса -ішч- для вираження вищого та найвищого ступенів порівняння замість суфікса -іш-: сильніщий, розумніщий, голосніще; іменники типу люди, гості в род. відм. множини мають закінчення -ий: гроший, дітий; форма Р. в. множ. іменників жін. роду І відм. на -ів: мамів, відьмів; форма О. в. одн. іменників ІІ відм. м’якої групи на -ом: вогньом, коньом; числівникові форми штири(е), штирох, дванайціть, кільканайціть тощо; вживання діалектної обмежувально-видільної частки старого походження іно (йно) у значенні «лише, тільки»: …нема нічого, іно дубина…); лексичному (гелеток ‘неповний мішок чого-небудь вагою у півтора пуда’, запіяли ‘заспівали’ (про курей, півнів), когут ‘півень’, видіти ‘бачити’, приймити ‘брати’, рискаль ‘заступ’ тощо). Зауважимо, що у літературній обробці більшість виявлених діалектних рис знівельовано. Отже, аналіз мови подільських казок дозволяє зробити висновок, що, по-перше, лише автентичні тексти можуть слугувати цінним і надійним джерелом для вивчення динаміки діалектного мовлення Поділля, по-друге, їх мова відбиває ряд діалектних рис, збережених дотепер, що свідчить насамперед про давність та живучість цих говірок.