У статті, на підставі узагальненого аналізу наукових, публіцистичних та нормативних джерел визначено поняття та сутність тлумачення норм права. Зокрема, встановлено, що тлумачення не є окремою стадією чи видом правотворчості, в результаті якого створюється нова норма права. Підкреслено, що поміж заявлених вище аргументів, в основі нашого уявлення про інтерпретацію лежить і той факт, що слово «тлумачення» (лат. interpretatio) в його загальномовному значенні не означає нічого іншого як «визначати зміст, роз’ясняти, з’ясовувати суть чого-небудь; давати якесь пояснення». Сама семантика слів «інтерпретація» та «тлумачення» не передбачає інших інтелектуально-вольових процесів окрім з’ясування та пояснення (роз’яснення), а спроби розширити значення вказаних слів за рахунок уточнення, що у результаті вказаних розумових процесів створюється нова норма суперечать їх загальновідомому значенню. Зауважено, що правильною є та точка зору, згідно якої «етапність» та складність процесу тлумачення залежить від цілей тлумачення та відповідно його різновидів. Зокрема, якщо мова йде про так зване неофіційне тлумачення, то цей процес охоплюється межами лише з’ясування норм права і не передбачає юридичних наслідків такої інтерпретації. Якщо ж мова йде про офіційне тлумачення, то очевидно, що у такому випадку процес тлумачення відбувається у дві взаємопов’язані стадії – з’ясування та роз’яснення. Встановлено, що тлумачення норм права – це інтелектуально-вольова діяльність інтерпретатора, що здійснюється на підставі принципів та за допомогою способів тлумачення, спрямована на з’ясування та/або роз’яснення змісту правової норми з метою правильного й однакового їх розуміння та застосування на практиці, може закріплюватися в спеціальних актах інтерпретації, науково-практичних коментарях до законодавства, доктринальних джерелах та інших зовнішніх формах результатів тлумачення.

In the article, on the basis of the generalized analysis of scientific, journalistic and normative sources, the concept and essence of interpretation of the rules of law are defined. In particular, it was found that interpretation is not a separate stage or form of lawmaking, which creates a new rule of law. It is emphasized that among the arguments stated above, the basis of our idea of interpretation is the fact that the word “interpretation” (Latin “interpretation”) in its common sense means nothing but “to define the content, to clarify, to clarify the essence anything; to give some explanation. “ The semantics of the words “interpretation” and “interpretation” do not imply any other intellectual and volitional processes besides clarification and explanation (explaining), and attempts to expand the meaning of the said words by clarifying that as a result of these thought processes a new norm contradicts them. a well-known value. It is noted that the point of view is that the “stage” and complexity of the interpretation process depends on the purposes of interpretation and accordingly its varieties. In particular, when it comes to the so-called unofficial interpretation, this process is covered only by clarifying the rules of law and does not foresee the legal consequences of such an interpretation. However, when it comes to official interpretation, it is obvious that in this case, the interpretation process takes place in two interrelated stages - clarification and clarification. It is established that the interpretation of the rules of law is an intellectual and volitional activity of the interpreter, carried out on the basis of principles and by means of interpretations, aimed at clarifying and / or clarifying the content of the legal norm in order to correctly and uniformly understand and apply them in practice. , may be enshrined in special acts of interpretation, scientific and practical commentary on legislation, doctrinal sources and other external forms of interpretation.

Articolul, bazat pe o analiză generalizată a surselor științifice, jurnalistice și normative, definește conceptul și esența interpretării dreptului. În special, s-a stabilit că interpretarea nu este o etapă separată sau un tip de legiferare, ca urmare a faptului că este creat un nou stat de drept. Se subliniază că printre argumentele de mai sus, în centrul ideii noastre de interpretare se află faptul că cuvântul „interpretare” (interpretatio latină) în sensul său comun, nu înseamnă altceva decât „determină sensul, explică, clarifică esența; dați niște explicații “. Însăși semantica cuvântului „interpretare” nu implică alte procese intelectuale și volitive, altele decât clarificarea și explicația (explicația) și încearcă să extindă sensul acestor cuvinte, clarificând că, ca urmare a acestor procese mentale, o nouă normă le contrazice sens bine cunoscut. Se observă că concepția corectă este aceea că „etapele” și complexitatea procesului de interpretare depind de scopurile interpretării și, în consecință, de soiurile sale. În special, în cazul așa-numitei interpretări informale, acest proces acoperă doar clarificarea normelor de drept și nu prevede consecințele legale ale unei astfel de interpretări. Când vine vorba de interpretarea oficială, este evident că, în acest caz, procesul de interpretare are loc în două etape interrelaționate - clarificare și interpretare. S-a stabilit că interpretarea legii - este activitatea intelectuală și volitivă a interpretului, desfășurată pe baza principiilor și metodelor de interpretare, care vizează clarificarea și / sau clarificarea conținutului legii pentru a înțelege și aplica în mod corect și uniform în practică , pot fi înscrise în acte speciale de interpretare, comentarii științifice și practice privind legislația, sursele doctrinare și alte forme externe de interpretare.