Кожна мова являє собою систему, тобто функціонально зу-мовлену, структурно організовану сукупність елементів двох планів: вираження (фонетичні для усного різновиду мови, графічні для письмового) й змісту (лексичні, граматичні). Відповідно в єдиній сис-темі мови взаємодіють три підсистеми: фонетична (що замінюється графічною в письмовому різновиді), лексична та граматична. За суб-статною природою своїх елементів фонетична підсистема співвідно-ситься з психофізіологічним (антропоморфічним) апаратом продуку-вання та сприйняття звуків мови, лексична – з відображенням у свідо-мості людини різноманітних предметів явищ оточуючого світу, гра-матична – з відображенням у свідомості найбільш суттєвих власти-востей та зв’язків предметів та явищ. Всі мови мають специфічний комплекс звуків, що використо-вуються носіями мови, але жодна мова не використовує всі можливості звуків та їх сполучення. Аналогічно, як кожна мова має певний інвентар звуків, так кожна мова використовує певні правила об’єднання цих звуків у сполучення. Проаналізуємо таки слова, як levigate, hzlclrk, qnei та yarrow. Навіть не знаючи їх значень, можна виділити hzlclrk, qnei як слова, що не є англійськими. Які б все більш складні поняття не виникали із розвитком мислення та знання, слова для них утворюються з матеріалу, який вже є у мові, від існуючих нових лексем. Тому серед слів, які означають поняття будь-якої складності, можна знайти вагомий відсоток тих, що зберегли безперечні залишки ономатопеї та синестезії у своїх коренях. В англійській мові, без сумніву, виділяється канонічна структура кореня – це односкладове утворення. Зростання односкладовості спостерігається в історії англійської мови, особливо у зв’язку з повною редукцією ненаголошених голосних у кінцевій позиції. Це пов’язано з типологічною перебудовою мови в середньоанглійській період: як відомо, моносилабізм притаманний коренеізолюючим мовам, до яких наближається англійська мова в ході своєї еволюції. За даними Б.Трнки, серед англійських коренів односкладовими є 3203, двоскладо-вими з наголосом на першому складі – 2221. Саме ці два структурних типа автор вважає показними для мови, оскільки в усіх інших струк-турних типах майже відсутні суто германські корені. [3] Всього в англійській мові налічується 54 початкових сполуче-ння з двох приголосних, наприклад: fl, sp, tr, kl, br, але 11 з них слід розглядати, як нетипові для англійського складу, наприклад: pw, mn, vl, sv тощо. А сполучень з трьома початковими приголосними – 14, де першим членом таких сполучень може бути тільки шумний приголос-ний, другим – або шумний, або сонант, а третім – тільки сонант, наприклад: spr, str, skw, skr [3]. В англійській літературі є ряд робіт, в яких ставиться питання про словоутворювальний статус поєднання фонем, а також про поняття моделі стосовно словоутворення ономатопів. Вводиться термін "фонестема". При певній відмінності поглядів на природу фонестем, науковці, як правило, визнають особливий статус цих одиниць, трактуючи їх або як цілком особливий вид фонем (фонемних сполучень), або як зовсім специфічний вид морфем, або як одиниці, проміжні між фонемами та морфемами, які мають спільні ознаки. Аналізуючи семантико-фонетичні зв’язки, можна скористатися двома типами лексичного групування: або групи слів, що об’єднані на основі синонімічних відношень, або групи слів, що об’єднання на основі збігу семантичних компонентів. Найбільшу фонетичну умотивованість мають такі лексико-семантичні групи: звучання, руху, чуттєвого досвіду, освітлення, емоційного стану, розміру, форми. Спілкування – це взаємний процесс розподілу значень. Лінгвісти розглядають п’ять базових категорій компетентності спіл-кування: Символізація (Symbolizing), Обробка (Processing), Адаптація (Adapting), Контроль (Controlling) та Вираження (Expressing) [5]. Символізація та обробка лежать в основі всіх інших груп навичок спілкування та обміну інформацією. Наукова постановка проблеми фонетичного символізму стала можливою лише з появою об’єктивних психолінгвістичних методів дослідження семантичних явищ. Одним з актуальних завдань експе-риментального дослідження звукосимволізму в майбутньому слід вважати вивчення символічних властивостей не тільки тих одиниць, що рівняються фонемі, або менших, але й одиниць більших за фонему (сполучень фонем, фонестем, морфем тощо).