У практиках збереження і популяризації пам’яток історії, матеріальної і нематеріальної культури використовуються різні методи і підходи, залежно від характеру стану об’єкта чи предмета. Першочергова увага приділяється тим, що знаходяться під загрозою зникнення. На Одещині до таких відноситься народний розпис. У ХІХ столітті він був домінуючим в образотворчій культурі українців. Його популярність зростала, традиція оформлення інтер’єру і екстер’єру жител, споруд господарського призначення сягала берегів Чорного моря. У другій половині ХХ століття вона поступово зникає. Для збереження знань про стінопис і його відродження розроблено і апробовано метод, який показав позитивні результати і вказує на можливість та доцільність його застосування. Йдеться про польові етнографічні розвідки (обстеження та систематизація автентичних зображень) на півночі Одещини (Кодимщина, Балтщина), введення у навчальний процес відповідної предметної навчальної дисципліни у закладі вищої освіти, активну популяризацію через ЗМІ. Результат дає підстави констатувати суттєве зростання уваги до цього виду мистецтва, і, як наслідок, відображення його в сьогоденній реальності у вигляді розписів стін автобусних зупинок, криниць тощо. Це прояви імпровізації у різних формах: від мотивів рослинної орнаментики до художніх ілюстрацій з української історії, культури. Зображення виконані у різних стилях та сюжетах, переважно символічного характеру. Прикметно, що повернення традиції відбувається саме на теренах Балтщини і Кодимщини де практики стінопису проіснували найдовше – до 1970-х років. Таким чином, означена практика доводить можливість її використання для відродження втрачених, чи окремих компонентів традиційної культури, які знахо-дяться на межі зникнення.