Актуальність даної тематики обумовлена, насамперед, тим, що право громадян збиратися мирно без зброї є одним з політичних прав народу України, яке, передусім, виражає зміст правовідносин між державою та громадянами. Оскільки у сучасному положенні держави бажання та необхідність громадян брати участь у політичних процесах зростає, дослідження механізму реалізації вище вказаного конституційного права є надзвичайно гострим та назрілим Оскільки, аналізуючи минулий досвід проведення мирних зібрань, при їх проведенні часто спостерігається агресивна поведінка учасників, переростання в масові конфлікти та заворушення, наявність в учасників зброї та вибухівок, в тому числі саморобних, тощо, залучення поліції є обов’язковим для забезпечення публічного порядку. В свою чергу, поліцейські, які беруть участь в подібних заходах, повинні мати чітку та злагоджену тактику дій, які будуть ефективними для знешкодження правопорушників, швидкого зупинення групових порушень та нападів, й при цьому не порушувати права та свободи людини та громадянина. Тематика реалізації конституційних прав не є новою для вітчизняної юриспруденції. Її дослідженням займалась низка вітчизняних вчених, серед яких, зокрема, О. Васьковська, М. Денисова, Т. Заворотченко, А. Колодій, Р. Куйбіда, В. Матвеєв, М. Середа, М. Смокович, Р. Мельник та інші. Проте, враховуючи об’єктивні обставини сьогодення, деякі аспекти зазначеної категорії потребують більш глибоких наукових пошуків. В статті 39 Конституції України вказано, що громадяни України мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Також поряд з цим наголошується, що обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей [1]. Обране для дослідження право є надзвичайно важливим для громадян, адже при його реалізації забезпечується політична свобода думок, переконань та висловлювань в Україні. Що стосується юридичного змісту, даним правом забезпечується вільне і необмежене вираження, обговорення, роз’яснення, поширення у будь-якій формі, не уникаючи явища законності, своїх думок, переконань і поглядів з питань політичного, економічного, культурного та суспільного, в найрізноманітніших аспектах, життя країни, що є безпосереднім втіленням принципів демократії. Важливим для використання громадянами своїх прав та свобод, в тому числі політичних, як окрема складова, є наявність певного законодавства в цій сфері. Слід відмітити, що в нашій державі наявні чинні нормативно-правові акти, що регулюють втілення політичних прав, проте реалізація права на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації детально не регламентована. Поруч з тим, поведінка та тактика дій поліцейських, окрім загальних вимог чинного законодавства, також не має свого нормативно-правового вираження, що значно ускладнює обрання того чи іншого заходу впливу. Європейське законодавство також гарантує свободу зібрань та об’єднань, про що свідчить ст. 11 Європейської Конвенції з прав людини, у якій зазначено, що кожна людина має право на свободу мирних зборів і свободу асоціації з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів. Згідно з даною нормою, здійснення цих прав не підлягає ніяким обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної чи публічної безпеки, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей. [2]. Для реального та всебічного забезпечення публічного порядку, нормативно-правовий акт, який буде регулювати підготовку поліцейських до зібрань громадян, має містити такі положення: а) вичерпний перелік нормативно-правових актів, що регулюють право громадян збиратися мирно, без зброї, з чітким зазначенням пунктів, частин, статей; б) конкретні, як поодинокі, так і групові, тактичні дії та прийоми, які дозволено використовувати поліцейським, а також перелік дій при виникненні надзвичайних ситуацій; в) строки, в які поліцейські мають готуватись до таких заходів та визначитись з планом забезпечення охорони публічного порядку; г) кількість співробітників Національної поліції та засобів, виходячи з прогнозування, які мають бути залучені для безпечного проведення заходів; ґ) заходи контролю тощо. Враховуючи вищевказане, можемо дійти висновку, що мирні зібрання є надійним та вагомим знаряддям реалізації та захисту прав, свобод та інтересів для громадянського суспільства, а їх захист є нагальним завданням для органів влади, саме тому працівниками поліції має бути забезпечено спокій та публічний порядок. Нагальною задачею для законотворчих органів є створення інструментарію для регулювання діяльності під час таких дій. Дана тематика потребує більш глибокого дослідження та, як результат, правового закріплення.