Чубара – село, яке входить до комуни Василєуци Ришканського р-ну. За етнічним складом понад 82 % мешканців – українці. За інформацією респондентів, на Стрете́ е́ нія зима в весну переходить. За два тижні до і за два після 14 березня гуляє Докі́і́я, качаїца, і кожухи трусе: тоди вже начиналаса весна. На 40 святих пекли 40 холубашів і роздавали дітям, визначали погоду за допомогою курячого яйця, яке на ніч виносили надвір і клали на паркан: лопнуло єйцо, значит лопнули морози. Якщо ж яйце залишалося цілим, то треба було очікувати морозів ще 40 днів. На Масляну печуть млинці і спалюють опудало Зими. На Теплого Олекси господині відкривають усі двері в хаті і виносять веретки́ и́ , удіяла, пудушки́ и́ – всьо виносили і сушили. Якщо старенькі бабусі були не в змозі це зробити, то на мотузок чіпляли червону ганчірку. На Благовіщення забороняється будьяка робота. У цей день спостерігають за прикметами: якщо ластівки прилетіли, то буде тепло; якщо вперше побачиш багато лелек, то все літо будеш в компанії, а якщо тільки одного, то будеш ходити одна. Великоднім святам передує Великий піст. Освяченою на Вербну неділю ве́ е́ рбою б’ють злегка по голові і приказують: «Шоп голова не боліла», потім кладуть на покуть до ікон і зберігають упродовж року. Котики з освяченої верби вважають цілющими. За прикметами, нічого в цей день не можна садити, бо все піде в стовбі́і́ря. На Чистий четвер наводять порядки в хаті, на подвір’ї, на кладовищі. Фарбують єйци. У суботу печуть паски, готують великодню корзину, куди кладуть зелений чьоснок, свіже сало, хліп і сіль, хрін, луплене єйцо (гусяче), галунки з лушпиною, пе́ е́ санки, яблуко і пасочьку, та замащуют піч. У великодню ніч не сплять: старі йдуть на службу, а молодь пускає палюхи́ и́ (ракети). Повернувшись із церкви вмиваються галунками і копійками. Розговляються проскурами, освяченими галунками і паскою. Дівчата і жінки з’їдають освячене яблуко. Коли церкви не було, великодній кошик о 5-й ранку виносили на заздалегідь приготовлений на подвір’ї стіл, і, забираючи його, говорили: «Це Бог мені посвятив». Святкували три дні. Спостерігали, як сонце гуляє. Влаштовували колиски і гуляння. На третій день йшли на кладовище з де́ е́ ревцем. На Юрія викопані на долині ґізки́ и́ установлювали на ворота і хвіртки. До всього живого (корова, свиня, кури, пес), коло дверей і на кожному розі хати клали вербові гілочки. На Вознисєніє востаннє форбували галунки, йшли на кладовище і роздавали помани. Описані елементи весняної обрядовості с. Чубара засвідчують високий ступінь збереженості та семантичної наповненості української традиційної культури в Республіці Молдова.