Вселення людини в нове житло – це акт остаточного відчуження нового житла від природного довкілля і включення його до системи діючих соціально-екологічних та світоглядних стереотипів. Цю функцію виконує низка обрядів та звичаїв, метою яких є освоєння житла. Створення нового житлового простору – це головне в будівельній обрядовій практиці. Далі – освоєння наслідків праці. Основні традиції пов’язані з важливими етапами будівництва і освоєння житла. Починали з вирішення питання про місце для нового житла, що було пов’язане з народними прикметами, порадами старих людей, з суто прагматичними міркуваннями, традиційними заборонами, релігійними священнодійствами, і навіть з ворожіннями. Доброю прикметою вважалося насипати зерно жита по 4 кутах хати, що має будуватись. При будівництві житла певна роль відводилась столу, хлібу, воді. Посередині майбутнього житла на столику (або стільці), застеленому рушником, ставили хрест (який потім при будівництві переносився на покутний стовп), хліб, сіль, залишали якунебудь міру з водою. Хрест або його зображення традиційно присутні в атрибутиці, пов’язаній з будівельним процесом. Важливе місце посідав обряд «Входин». Зазвичай новозбудовану хату обов’язково святили, або священник, або хтось із хатніх (господар, господиня, хтось із старших членів родини). Взагалі на півночі Молдови день входин в новозбудовану хату відзначається дуже урочисто. Дохристиянські елементи обрядовості, що мають тепер скоріше підбадьорюючо-жартівливе значення і виступають доповнюючим атрибутом свята новосілля, є впускання першим у хату кота, півня, іноді песика. Окремі елементи обрядів упродовж ХХ ст. видозмінювались, часом цілком зникали, часом відновлювались, набували дещо іншого смислового значення. Однак, можна констатувати, що збережені і діючі нині на українсько-молдавському пограниччі обряди і звичаї, пов’язані з будівництвом житла, вказують на ідентичність духовної культури населення українських сіл Молдови з духовною культурою всього українського народу.