Міжмовні й міжкультурні контакти української й східнороманських мов мають давню історію. Упродовж тривалого часу вони були підтримані політичними чинниками, хоча зумовлені насамперед територіально. Зона фронтальних, суміжних контактів завжди була об’єктом особливої уваги дослідників-мовознавців, культурологів, соціологів, адже ці живі постійні контакти зумовлювали не лише мовну, а й культурну інтерференцію. В українському просторі такими зонами фронтальних контактів зі східнороманськими мовами є прикордонна частина Північної Буковини, Південна Бессарабія, прикордонна частина Закарпаття. Ці території є зоною побутування значної кількості східнороманських запозичень, що тематично окреслюють сфери народного господарювання й побуту. Як регіоналізми низка таких слів потрапила до літературної мови. Наразі значна частина цієї лексики перейшла до пасивного словника мовців. Варто наголосити, що запозичення не спричиняють руйнації лексичних систем контактних мов, а взаємно їх збагачують. На ґрунті національних мов, а радше конкретних діалектів обох мов (оскільки активні процеси адаптації можна спостерігати насамперед у реальному мовленні), запозичення зазнають фонетичного й акцентного пристосування до системи мови-реципієнта, семантичних видозмін і, як наслідок, увійшовши в мову, впливають на її розвиток, формують систему похідних назв. Серед іншомовної лексики помітним явищем є так звані повторні запозичення. Слова східнороманської генези поширені також у несуміжних, афронтальних зонах, де немає прямого безпосереднього контактування мовців. Дослідження таких фактів і причин їх постання є однією із актуальних проблем вивчення запозичень та інтерференції. В умовах безпосереднього контакту (на рівні індивідуального спілкування, побутування в білінгвальному середовищі) помітна інтерференція словотвірних моделей, наприклад, утворення нових назв від питомого кореня із використанням запозичених словотвірних засобів. На діалектному ґрунті питомі й запозичені лексеми часто є дублетами, які мають різну частотність вживання. Складні процеси семантичної інтерференції нині описано найменше. Дослідження українсько-східнороманської міжмовної інтерференції видається перспективним у звʼязку з тим, що вже сформувалося нове покоління мовців-білінгвів у нових історичних і суспільно-культурних умовах.