У науковій літературі зазначається, що сутність терміна «адаптація» полягає в сукупності взаємопов’язаних організаційних, правових, соціально-економічних, науково-технічних процесів і заходів, спрямованих на зближення законодавства України з сучасною європейською системою права шляхом проектування нового та внесення змін у чинне законодавство України з урахуванням загальних європейських стандартів, що їх відбито в чинному законодавстві ЄС та країн – членів ЄС, а також шляхом неухильного дотримання оновленого законодавства [4, с. 343]. Досліджуючи питання етимології та сутності поняття «адаптація», можна визначити основне завдання та принципи проведення даного процесу. Зокрема, вчені зазначають такі важливі аспекти: започаткування процесу адаптації законодавства відбувається на виконання положень документів міжнародно-правового характеру та поступово (поетапно) здійснюється в межах національного законодавства; адаптація законодавства має проводитися з урахуванням особливостей національної правової системи, економічних та соціальних умов суспільства; адаптація законодавства здійснюється у формах наближення, координації чи імплементації; здійснення адаптаційних процесів повинне відбуватися поступово [5, с. 61]. На сьогодні адаптація законодавства України до законодавства ЄС відбувається відповідно до положень Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» [1]. Цей нормативно-правовий акт за своєю суттю є стратегічним документом, однак не деклараційним, а цілком «робочим». Загальнодержавна програма визначає стратегічну мету проведення процесу адаптації законодавства як відповідність до вимог третього Копенгагенського та Мадридського критеріїв, послідовність процесу адаптації, інституційний механізм тощо. Цікавим у цьому контексті є досвід зарубіжних країн. Зокрема, національна програма прийняття acquis Республіки Словенія 1999 р. значну увагу надає навчанню та підготовці державних службовців. Наприклад, у розділі «Система державних службовців і підготовки кадрів у галузі державного управління» зазначено, що метою загальної підготовки службовців є передача знань про ЄС із можливістю їхнього застосування на практиці. Передбачалось розроблення спеціальних програм для управління персоналом і програм для фахівців, які будуть виконувати функції, пов’язані із застосуванням права ЄС [3]. Наразі дати однозначну відповідь із питання, чи було враховано та виконано дані вимоги, неможливо, адже з моменту прийняття нового Закону про державну службу пройшло лише півроку, і зміни до нього вносяться надалі. Зважаючи на вищезазначене, не дарма міжнародні експерти та науковці зазначають, що чинна законодавча база України є непослідовною, нестабільною, а тому недосконалою. Однак інституції ЄС особливого значення надають саме якості правових актів. Рада ЄС прийняла спеціальне рішення з приводу правил їхньої підготовки, за якими правовий акт має бути чітким, недвозначним, без надмірногозастосування скорочень, не містити жаргонних висловів, надто довгих фраз, незрозумілих посилань на інші тексти, перешкод, що ускладнюють його читання. Україні також потрібно враховувати економічні, політичні та соціальні наслідки прийняття відповідних актів законодавства, адаптованих до вимог законодавства ЄС [6, с. 54]. Зазначимо, що з моменту підписання в Люксембурзі в 1994 р. В уже згадуваній Угоді про партнерство та співробітництво Україною було взяте на себе зобов’язання вживати заходів з поступового приведення національного законодавства у відповідність до законодавства ЄС у таких пріоритетних сферах: митне право, законодавство про компанії, банківське право, бухгалтерський облік компаній, податки, інтелектуальна власність, охорона праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупівлі, охорона здоров’я та життя людей, тварин, рослин, довкілля, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, енергетика. Здавалося б, що до моменту асоціювання України з ЄС усі ці вимоги мало бути виконано. Однак ще 2013 р. перед невдалою спробою підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС Центром політико-правових реформ був оприлюднений перший звіт громадського моніторингу виконання умов підписання Угоди про асоціацію з ЄС. У цьому звіті констатовано незадовільний, на той момент, стан виконання всіх 11 «критеріїв Фюле» та сформульовано 10 ключових рекомендацій для їхнього швидкого виконання [7]. Не менш важливу роль у питаннях адаптації законодавства відіграє інституційний механізм. Зокрема, на підставі угод про партнерство та співробітництво (у т. ч. Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їхніми державамичленами від 14 червня 1994 р.) створюються спільні органи, діяльність яких спрямовано на оцінювання стану виконання сторонами взаємних зобов’язань, у т. ч. і стану виконання адаптації законодавства. Варто зазначити, що рішення та висновки подібних органів мають виключно рекомендаційний характер. Водночас їхні значення та вплив на офіційні інституції ЄС настільки суттєві, що негативна оцінка стану адаптації в країні-кандидаті може справити негативний вплив під час прийняття рішення про готовність країни до вступу до ЄС [2]. Слід констатувати, що державі не вдалось досягти належного рівня адаптації законодавства навіть за допомогою всіх наданих їй, у т. ч. й міжнародною спільнотою, можливостей. Зокрема, з метою підтримки України та прискорення процесу асоціації, урядом Великобританії був профінансований проект консультаційної підтримки політики європейської інтеграції (EIPA), згідно з яким було підготовлено збірку за назвою «Організація адаптації законодавства у процесі європейської інтеграції. Звіт для Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів України» (цей орган діяв з 16 липня 2008 р. по 31 березня 2010 р.). Саме в цьому документі Україні пропонувалось одразу дві моделі вдосконалення інституційного механізму в контексті адаптації законодавства. Перша із зазначених моделей полягала у визнанні на загальнодержавному рівні вже згадуваного нами Координаційного бюро органом, відповідальним за загальну систему проведення адаптації законодавства. При цьому пропонувалось передати цьому бюро не всі, а лише ключові (найбільш загальні) функції; решта функцій щодо адаптації залишалась за іншими органами (наприклад, за Державним департаментом з питань адаптації законодавства Міністерства юстиції України). Відповідно до другої моделі Україні пропонувалось передати Координаційному бюро абсолютно всі функції та визначити даний орган відповідальним за весь процес адаптації. Як відомо, дані рекомендації так і залишились визначеними лише на папері, а пізніше обидва вказані органи взагалі було ліквідовано. Однією з основних перешкод на шляху успішного завершення тривалого процесу адаптації законодавства України до законодавства ЄС є незадовільний стан реалізації прийнятих нормативно-правових актів, недотримання їхніх положень, а інколи і зовсім ігнорування. У зв’язку з цим можна констатувати, що питання адаптації законодавства України до законодавства України ще досить тривалий час (принаймні до вступу України до ЄС) залишатиметься однією з головних сфер наукових досліджень та суспільних обговорень. Однак необхідно звернути увагу на те, що лише співпраця та злагоджена робота всіх органів державної влади, представників усіх гілок влади, органів місцевого самоврядування та громадянського суспільства сприятиме досягненню головної мети – вступу України до ЄС.