Зважаючи на стратегічну мету України набути членства в ЄС, що підтверджується положеннями законодавства [3], позицією глави держави [1], положеннями внесеного до ВРУ законопроекту про внесення до Конституції України (який було прийнято 07.02.2019) в частині закріплення мети євроінтеграційного курсу держави [2], виникає необхідність змоделювати розвиток організаційного забезпечення адаптації законодавства на цьому шляху та теоретично обґрунтувати існування і модифікацію його елементів у двох наступних періодах України: в статусі кандидата у члени та члена ЄС. Перш за все варто відмітити, що адаптація законодавства в такій формі як вона сприймається науковцями та практиками в нинішній період відносин України з ЄС (в статусі третьої країни), а саме, як окремий процес на виконання зобов’язань ЄС, перестане існувати з переходом до наступних періодів. По-перше, вона перестане бути окремим процесом, а, по-друге, його назва буде змінюватися в залежності від статусу країни (імплементація, гармонізація). Однак, змістовне наповнення адаптації законодавства та сутність її організаційного забезпечення продовжуватиме використовуватися для прийняття НПА, які відображають положення актів ЄС. Набудуть змін лише окремі елементи, інструменти та засоби складових її організаційного забезпечення під впливом юридично визначених умов взаємовідносин України та ЄС. Модифікації цих елементів, інструментів та засобів доцільно здійснювати зважаючи на періоди європейської інтеграції України та фактори, що впливають на цей процес. Щодо періодів, то вони корелюються із статусами країн у відносинах з ЄС, а саме, Україна розглядається в статусі третьої країни (перший період, в якому країна знаходиться з 1998 року), імовірного кандидата у члени ЄС (другий період) та члена ЄС (третій період). Строки набуття Україною двох останніх статусів формально не визначені і залежать від успішного виконання зобов’язань за угодою/угодами у першому періоді та виконання Копенгагенських критеріїв. Необхідно відмітити, що оскільки Угода про асоціацію не передбачає кінцевим результатом її виконання перехід до якогось з наступних періодів, то по закінченню її дії Україна може підписати й інші угоди в рамках першого періоду, кількість яких не відома. Однак, аналіз у цьому підрозділі відштовхується лише від чинної Угоди та стану організаційного забезпечення, описаного у другому розділі даного дослідження. Припущення розвитку організаційного забезпечення адаптації законодавства в інших двох статусах та періодах засновані на положеннях права ЄС та досвіді зарубіжних країн, які пройшли шлях від першого до третього періодів. Виходячи з того, що кожному з періодів притаманні певні особливості, обумовлені більшою мірою умовами ЄС, виділимо основні фактори впливу, які, на нашу думку, є ключовими детермінантами змісту організаційного забезпечення адаптації та характеру змін його складових. Варто відмітити, що наразі велика кількість актів ЄС, які потрібно адаптувати, в рамках Угоди про асоціацію, є однією з причин повільного проходження стадій нормотворчості, не завжди ретельного викладення змісту законопроекту та їх розгляду народними депутатами у читаннях. У наступних періодах, припускається, що за рахунок зменшення кількості таких актів, навантаження, в першу чергу на парламент, також зменшиться, що позитивно вплине на темп самої процедури та якість НПА, які в результаті приймаються. Натомість, у зв’язку із поглибленням секторального регулювання та можливою появою секторальних, виникне потреба більшою мірою у підзаконному регулюванні, що активізує нормотворчість уряду. Підвищення рівня контролю за впровадженням та застосуванням актів ЄС, на нашу думку, підвищить якість змісту НПА в частині його впроваджуваності. Підвищення рівня контролю за впровадженням та застосуванням актів ЄС вплине на строки в плануванні, оскільки строки є одним з критеріїв визначення впровадження актів ЄС. Оскільки в періоді членства, на відміну від інших періодів, строки передбачаються безпосередньо актами ЄС (директивами), то в України не буде можливості відкладати впровадження акта ЄС, адже за це наступають такі негативні наслідки як фінансові санкції ЄС та/або відповідальність перед громадянами, права яких були порушені через невчасне впровадження такого акта. Загалом, вважаємо, що врахування цих факторів та обумовлених ними змін в організаційному забезпеченні адаптації законодавства сприятиме не лише розумінню подальших напрямів розвитку такого забезпечення, а формування готовності України до його змін. Для успішної реалізації повноваження з прийняття законів роль парламенту в окремих країнах-членів ЄС у сфері адаптації законодавства також була підсилена за рахунок існування спеціальної парламентської інституції, на ряду з комітетом з євроінтеграції. Такі інституції забезпечували взаємодію всередині парламенту та з іншими інституціями, які здійснювали адаптацію та євроінтеграцію. Серед них: Комісія європейського права в Польщі, яка була створена з числа представників всіх фракцій та комітетів на підставі меморандуму про співпрацю для посилення взаємодії між парламентом та урядом, та співпрацювала з Комітетом європейської інтеграції при гармонізації законодавства; Національний комітет моніторингу переговорів з ЄС в Хорватії, який, окрім іншого, надавав оцінку щодо адаптації законодавства та складався з депутатів-членів усіх парламентських партій, а також представників адміністрації президента, академічного середовища, бізнес-асоціацій та профспілок; в Румунії діяло дві такі інституції: Законодавча Рада (орган парламенту, створений у 1993 року для уніфікації румунського законодавства та юридичної допомоги), завданням якого було здійснення моніторингу законодавства на предмет його відповідності до права ЄС, та Комісія з питань європейської інтеграції, яка займалася різними питаннями: від гармонізації румунського законодавства до визначення стратегії та пріоритетів європейської інтеграції країни. Засобами удосконалення статусу інституцій організаційного забезпечення адаптації законодавства є: функціонування органу політичної координації через відновлення роботи Координаційної ради, а також посилення спроможності органу адміністративної координації, обравши один з варіантів: утворення на базі Урядового офісу Державного комітету з європейської та євроатлантичної інтеграції, розширення штату працівників існуючого Урядового офісу, або утворення замість нього двох інституцій окремо з євроінтеграційних та євроатлантичних питань; зміцнення інституційної спроможності парламентського комітету з європейської інтеграції через збільшення мінімальної кількості його членів у відповідному законі та збільшення штату працівників його секретаріату; функціонування окремої парламентської структури з адаптації законодавства, зокрема, для забезпечення взаємодії інших парламентських комітетів та з Урядом; використання існуючих та створення нових форм взаємодії між парламентом та урядом щодо виконання зобов’язань за угодою (угодами) з ЄС, зокрема, у форматах круглих столів, експертних дискусій, конференцій, нарад тощо. Удосконалення процедур як складових організаційного забезпечення, може бути здійснено завдяки наступним засобам: спрощена нормотворча процедура по відношенню до «євроінтеграційних» законопроектів; підготовка таблиць відповідності; достатність штату працівників для забезпечення перекладу актів ЄС; узгодженість планів діяльності уряду з «євроінтеграційним» планом (адаптації законодавства/виконання угоди з ЄС), а також останнього з існуючими стратегіями та програмами; посилення контролю уряду та Прем’єр-міністра особисто, за здійсненням адаптації законодавства та виконання угод з європейської інтеграції; належна увага органу адміністративної координації до якості аналізу при здійсненні моніторингу та оцінювання стану адаптації законодавства.