П римирення сторін у адміністративному судочинстві характеризується такими основними особливостями: 1) може бути повним або частковим; 2) відбувається на основі взаємних поступок сторін; 3) пов’язане виключно з правами та обов’язків сторін із можливістю виходу за межі предмета спору, якщо такі умови примирення не порушують прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб; 4) не може суперечити закону або передбачати вихід за межі компетенції суб’єкта владних повноважень; 5) є підставою для постановлення ухвали про затвердження умов примирення, яка може бути подана для її примусового виконання. Висловлюючись щодо напрямів вдосконалення процедур примирення у адміністративному судочинстві, зазначено, що для розширення практики примирення сторін у адміністративному судочинстві мають бути вжиті заходи для усунення деяких стримуючих факторів, серед яких, зокрема, неспроможність суб’єктів владних повноважень досягти примирення через передбачені законодавством про організацію та порядок функціонування суб’єкта владних повноважень правові перешкоди для виконання умов примирення (недостатність повноважень для прийняття владного управлінського рішення, визначеного умовами примирення тощо) та ментальність публічного адміністрування, що не є сприятливою для вироблення суб’єктом владних повноважень разом із приватною взаємоприйнятного для них рішення із взяттям на себе відповідальності за його зміст та належне виконання. Також, не мають допускатись спроби використати процедури примирення всупереч їх призначенню для штучного затягування судового розгляду або зміни складу суду чи інших процесуальних зловживань. Розмірковуючи над шляхами оптимізації інституційного та правового забезпечення примирення у адміністративному судочинстві на основі позитивного зарубіжного досвіду, слід визначитись щодо доцільності зобов’язання сторін подавати проект судового рішення, щодо якого сторони досягли примирення, повідомляти суд про підстави сподіватись на примирення, а також висловити міркування щодо направлення суддів на навчальний курс, присвячений аспектам посередництва і примирення.

According to the article the mediation in administrative proceedings in Ukraine has the following main features: 1) it may be complete or partial; 2) it is possible on condition of mutual concessions of the parties; 3) it is connected exclusively with the rights and duties of the parties with the possibility of going beyond the subject matter of the dispute provided that the terms do not infringe rights or interests of third parties; 4) it may not contradict the law or come outside the purview of the public authority; 5) it is the basis for a court resolution approving the directly enforceable terms of reconciliation. Expressing the view on the directions of improving of mediation procedures in administrative proceedings, the author states that in order to expand the practice of mediation in administrative proceedings, measures should be taken to eliminate some restraining factors, among which, in particular, the lack of jurisdiction of public authorities to act upon agreed terms (lack of power to take administrative actions set out in mediation agreement, etc.) and the mentality of civil servants, which is not conducive to elaboration in partnership with a private counterpart of a mutually acceptable solution, taking on themselves a responsibility for it and its proper implementation. Also, is should be made impossible to use mediation procedures to artificially delay the trial, to change the composition of the court or for other procedural abuses. Reflecting on ways to optimize institutional and legal frameworks of mediation in administrative proceedings on the basis of positive foreign experience, it is considered necessary to assess the advisability to oblige parties to submit a draft judgment on which the parties have reached agreement, to inform the court about the reasons to believe that reconciliation is probable and to run a training course for judges on mediation and reconciliation.

Reconcilierea părților în procedura administrativă se caracterizează prin următoarele caracteristici principale: 1) poate fi completă sau parțială; 2) are loc pe baza concesiunilor reciproce ale părților; 3) este legat, exclusiv de drepturile și obligațiile părților, cu posibilitatea de a depăși obiectul litigiului, dacă aceste condiții de conciliere nu încalcă drepturile sau interesele legal protejate ale terților; 4) nu poate contrazice legea sau să prevadă depășirea competenței subiectului puterii; 5) constituie baza unei rezoluții de aprobare a condițiilor de conciliere, care poate fi înaintată pentru executarea acesteia. Vorbind despre modalități de îmbunătățire a procedurilor de conciliere în procedurile administrative, s-a remarcat că ar trebui luate măsuri pentru a elimina practica concilierii părților în procedurile administrative, inclusiv incapacitatea oficialilor guvernamentali de a realiza reconcilierea din cauza legii privind organizarea și ordinea de funcționare a subiectului puterii, obstacole legale în calea respectării condițiilor de conciliere (lipsa puterii de a lua o decizie de administrare a puterii, determinată de condițiile de conciliere etc.) și mentalitatea administrației publice, ceea ce nu este favorabil subiectului puterii împreună cu decizia privată, asumându-și responsabilitatea pentru conținutul său și implementarea corespunzătoare. De asemenea, nu ar trebui să fie permise încercările de a utiliza proceduri de conciliere contrar scopului lor pentru întârzierea artificială a procesului sau schimbarea compoziției instanței sau a altor abuzuri procedurale. Atunci când se iau în considerare modalitățile de optimizare a sprijinului instituțional și legal al concilierii în procedurile administrative pe baza experienței străine pozitive, este necesar să se stabilească adecvarea obligației părților de a depune un proiect de hotărâre judecătorească cu privire la care părțile au ajuns la conciliere, informează instanța cu privire la motivele speranței, sesizarea judecătorilor la un curs de pregătire cu privire la mediere și conciliere.