У статті досліджується загальне питання кримінального процесуального примусу з визначенням обсягу заходів, за допомогою яких він реалізується. Визначається недоцільність запровадження та використання різного плану термінів, що можуть ускладнювати й перевантажувати кримінальне провадження. Підтримується існування поняття «кримінальний процесуальний примус», до якого повністю включаються заходи забезпечення кримінального провадження. Однак зазнається, що примус не обмежується вищевказаними заходами. Акцентується увага на недосконалості законодавчого визначення системи заходів забезпечення кримінального провадження, запобіжних заходів, не визначенні належної правової природи заходів кримінального процесуального примусу, що можуть застосовуватися в екстрадиційному провадженні. Автор пропонує виокремлювати екстрадиційний і тимчасовий арешти як специфічні запобіжні заходи, що мають дворівневу мету: специфічну – для Запитуваної держави, й основну – для Запитуючої держави. Акцентується увага на відсутності законних підстав для затримання осіб, які розшукуються компетентними органами іноземної держави, у ст. 208 КПК України, а також підстав для повторних затримань. Тому пропонується внести відповідні доповнення до вищевказаної статті.

The article examines the general concept of criminal-procedural compulsion with the definition of the scope of measures by which it is implemented. It is considered inappropriate to introduce and use a different timetable that may complicate and overburden criminal proceedings. The position of the notion of “criminal procedural compulsion”, which includes measures for ensuring criminal proceedings, is fully supported. However, it is noted that compulsion is not limited to the above measures. The emphasis is on the imperfection of the legislative definition of the system measures for ensuring criminal proceedings, preventive measures, and the lack of determination of the due legal nature of criminal procedural compulsion measures which may be applied in the extradition proceedings. The author suggest to distinguish extradition and temporary arrests as specific precautionary measures which have a two-tiered purpose : specific for the Requesting State and the main one – for the Requesting State. Attention is drawn to the lack of legal grounds for the detention of persons who are wanted by the competent authorities of a foreign state in Art. 208 CCP