Питанню правового регулювання відповідальності перевізників присвячено багато нормативно-правових актів, як в національному, так і в міжнародному законодавстві. Окремі норми містяться в кодифікованих актах, що регулюють дотичні до сфери перевезень галузі права, та в окремих правилах і статутах, які регулюють конкретні сфери здійснення перевезень. Загальне визначення відповідальності перевізника міститься в Господарському кодексі України (далі – ГК України), де в ч. 1 ст. 314 зазначено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У зв’язку з втратою, нестачею або пошкодженням вантажу має місце неналежне виконання перевізником своїх обов’язків за договором перевезення вантажу. Тому він повинен відповідати за шкоду, заподіяну під час такого перевезення. Хоч законодавець використовує термін «шкода», можна погодитися з тим, що йдеться про відшкодування збитків як різновиду господарської санкції [1]. В ч. 11 ст. 100 Повітряного кодексу України зазначається, що авіаперевізник несе відповідальність за втрату або шкоду, заподіяну під час перевезення пасажирів, багажу, вантажу та пошти відповідно до вимог і правил, передбачених міжнародними договорами України, законодавством України, в тому числі авіаційними правилами України, розмір якої має бути однаковим для внутрішніх і для міжнародних рейсів [3]. Питання відповідальності перевізників саме у сфері цивільної авіації деталізуються в «Правилах повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу» (далі – Правила), де визначено, що авіаперевізник відповідає за шкоду, заподіяну в разі знищення, втрати або пошкодження зареєстрованого багажу, виключно у разі, якщо дія, яка спричинила знищення, втрату або пошкодження багажу, відбулась на борту повітряного судна або у період часу, коли авіаперевізник був відповідальним за збереження зареєстрованого багажу. Також відзна чається, що авіаперевізник відповідає за шкоду, заподіяну з його вини або з вини його працівників чи агентів з обслуговування незареєстрованого багажу, у тому числі особистим речам пасажира [4, Розділ XХVI п. 1.2]. Втрату, нестачу та пошкодження вантажу слід розглядати як збитки, заподіяні перевізником внаслідок неналежного виконання ним обов’язків за договором перевезення вантажу. Внаслідок втрати або нестачі вантажу під час перевезення перевізник втрачає можливість цілком або частково видати його таким, яким той було прийнято до перевезення. Тоді як пошкодження вантажу є результатом зовнішнього впливу на нього, що потребує зусиль для виправлення стану вантажу з метою наступного використання за призначенням. Втрата, нестача і пошкодження вантажу є наслідком його незбереження під час перевезення, свідчить про неналежне виконання перевізником своїх обов’язків за договором перевезення вантажу та є підставою господарсько-правової відповідальності перевізника. Умовами цього виду господарсько-правової відповідальності є: факт порушення умов договору перевезення вантажу, внаслідок чого перевізником завдаються збитки іншим учасникам даного процесу перевезення; протиправність поведінки перевізника, тобто його дія або бездіяльність, якими порушуються умови договору перевезення вантажу; причинний зв’язок між протиправною поведінкою перевізника і завданими ним збитками іншим учасникам процесу перевезення; вина перевізника, тобто наявність реальних можливостей для належного виконання договору перевезення вантажу та/або невжиття ним необхідних заходів для запобігання збиткам [2, c. 457-458]. Слід зауважити, що транспортне законодавство при визначенні відповідальності перевізника за незбереження вантажу виходить не з факту наявності вини, а з її презумпції. Відсутність вини має доводити той, хто порушив зобов’язання, тобто перевізник. Повітряний кодекс України, статути та правила перевезення вантажів наводять примірний перелік підстав, за яких перевізник звільняється від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу. Проаналізувавши, їх умовно можна поділити на дві групи:  обставини, що передбачають презумпцію вини перевізника (недоліки тари і упаковки, приховані недоліки вантажу або його особливі властивості чи природні втрати тощо);  обставини, що передбачають презумпцію невинуватості перевізника (прибуття вантажу в пункт призначення у цілій і справній тарі, без слідів розпакування її у дорозі, із справними пломбами вантажовідправника тощо), тобто перевізника не може бути визнано винним за незбереження вантажу доти, доки його вина не буде доведена [2, с.459] Транспортними кодексами, статутами і правилами перевезення визначаються також випадки, коли доказування вини перевізника за незбереження вантажу покладається на інших учасників процесу перевезення – вантажовідправника або вантажоодержувача. Відповідно до Правил, авіаперевізник не відповідає за пошкодження багажу, яке сталося внаслідок дефекту, якостей чи вад такого багажу. Якщо авіаперевізник доведе, що недбалість, неправомірна дія чи бездіяльність особи, яка вимагає відшкодування, або особи, від якої походять її права, спричинили шкоду або її виникнення, авіаперевізник повністю або частково звільняється від відповідальності перед особою, яка вимагає відшкодування, у розмірі, в якому такі недбалість, неправомірна дія чи бездіяльність спричинили шкоду або її виникнення [4 Розділ XХVI п. 1.2]. Таким чином, відповідальність перевізника у випадку втрати, нестачі або пошкодження багажу у сфері авіаційних перевезень регулюється господарським законодавством, Повітряним кодексом України, деталізується відповідними галузевими Правилами та Статутами і потребує комплексного підходу до визначення її виду та підстав застосування.