У міжвоєнний період (1918–1939 рр.) Бережанщина перебувала в складі ІІ Речі Посполитої. Для недопущення асиміляції поляками, створювалися суспільно-політичні, культурно-освітні, релігійні товариства та громадські організації. У результаті опитування респондентів можна здобути цінну інформацію про культурно-релігійне та соціально-побутове життя галичан міжвоєнного періоду, як під тиском польської влади українська культура не тільки вижила, а й зміцніла, що й змогла пережити репресії СРСР. Розвиток національної самосвідомості, через ідеологічну конфронтацію з поляками, дав поштовх до створення «Союзу українок», «Просвіти» «Лугу». Найбільшу популярність здобуло товариство «Просвіта», хати-читальні якого були в кожному селі. У них підпільно ставилися вистави, вертепи, проводилися вечорниці, співи та народні гуляння в традиційному одязі, що суворо каралося польською владою. Розвиток суспільного життя характеризувався загальною взаємодопомогою селян одні одним; бідні – бідним: толоки, будівництва, позичання реманенту, допомога в важких ситуаціях; заможні – незаможним: вигідний найм, високі зарплати, вигідна оренда землі. Сільські віча, місцеві суди, роботи на благо села – все це стало неодмінною частиною побуту українського села. Отже, за спостереженнями автора, в школах велику кількість навчального часу присвячують військово-політичній історії, часто відставляючи соціально-побутову історію на задній план і приділяють їй значно менше уваги ніж вона заслуговує. Використання усної історії в навчальному процесі стане тим самим рушієм, який виокремить соціально-побутову історію, дозволить учням краще розуміти як історичні процеси впливали на звичайних людей, та як звичайні люди впливали на історію. Також усно-історичні дослідження можуть стати початком учнівської наукової роботи і подальшого розвитку цієї тематики на Малій академії наук, українських на міжнародних конференціях.