Аналіз педагогічної і, зокрема, художньої практики виявляє серйозні недоліки щодо розвитку професійної діяльності вчителя, пов’язаної, перш за все, з небажанням відмовлятися від застарілих стереотипів. Причини цього явища багатовимірні: панування історично сформованого відчуження вчителів від демократичних освітніх технологій; відсутність ціннісно-смислових орієнтирів і можливостей їх проектування для реальної діяльності тощо. Такі тенденції можуть зникнути, на нашу думку, в умовах реалізації діалогічної парадигми, яка базується на принципі цінної взаємодії музики, викладача і студента. Ми спробуємо окреслити контури нового погляду на проблему діалогу, використання його явища в переосмисленні деяких теоретичних наукових і педагогічних конструкцій. Першим тестом для досягнення нашої мети є обґрунтування змісту комунікативних кластерів педагогічного процесу у вищій художній освіті. Цілісне уявлення про перспективи, фактичний стан філософсько-естетичних, мистецьких досліджень, етнографічних психолого-педагогічних наук і практик дає можливість розробити власні методичні вказівки, власну стратегію духовного розвитку майбутнього фахівця, допомагаючи співвіднести індивідуальний досвід з тим, що вже створило людство на власному драматичному шляху самовдосконалення. Це виявило необхідність створення таких дидактичних умов для вивчення матеріалу, які б змусили студентів активно взаємодіяти і постійно координувати два типи досвіду: дидактично перероблений соціокультурний досвід, який існує у вигляді програмного матеріалу (освітній стандарт) і суб’єктивний досвід, що накопичується на основі суб’єкт-суб’єктного спілкування і викликаних ними ситуацій, проявляється у вигляді досвіду, семантичного творення і саморозвитку. Вступ студентів у гуманістичну особистісно орієнтовану парадигму відбувається через освітній діалог, який, на думку вчених, є не лише засобом, а й метою навчання, не тільки процесом, а й змістом, джерелом особистого досвіду, фактор актуалізації емоційно-формувальних, рефлексивних, критичних та інших функцій особистості. В організації діалогу ми враховуємо: студентський метод сприймати різні точки зору, пошук основних мотивів, тобто ті проблемні ситуації, через які формується власний стиль досліджуваного матеріалу, розв’язання задач-конфліктів, пов’язаних з вищими духовними цінностями, ідейно-семантичної сферою, розробкою різних варіантів шляхів взаємодії учасників діалогу, розробкою сюжетних ліній, можливих ролей і умов їх прийняття студентами; виявлення зон імпровізації. Діалог у цьому світі не є проявом протиріч як моментів деякого більш загального процесу розвитку, а взаємодії співіснування і свідомості, які ніколи не зводяться до єдиного цілого. Найважливішим елементом діалогічної взаємодії між вчителем і учнем є їх подвійний зворотний зв’язок, який може призвести лише до ціннісно-смислової рівності, обміну духовними цінностями в державі співпраці і співтворчості, яка, як відомо, характеризує демократичність, стиль спілкування. Саме завдяки цій можливій взаємозалежності, взаємодія між колективністю і індивідуальністю, яка утворює єдиний духовний комплекс відносин, єдина здорова суспільна психосфера.