Упродовж ХІХ−ХХ ст. антропоморфна пластика була важливою у творчості багатьох гончарів, зокрема у виготовленні посуду, предметів для інтер’єру та малих пластичних форм. Важливими елементами інтер’єру приміщень були глиняні свічники, кашпо, попільниці, скарбонки та ємності для олівців – їхні мистецькі особливості аналізуємо у контексті виробів з інших європейських країн. Серед українських пам’яток ХІХ ст. є свічники на одну, дві або три свічки. До першої підгрупи належать вироби з образом жінки (Пістинь) та фігурою гончаря (Комарне). У другій половині ХХ ст. у структурі деяких свічників бачимо гротескні нотки (Бережани, Жорнище). Пластика трисвічника інколи може відтворювати й цілу сюжетну сценку – зображення діда з двома онуками (Косів). На антропоморфність свічників інколи може вказувати лише пластика голови людини (Угорщина). Важливою формою для творення антропоморфних свічників є посудини (баньки). Стилізаційні та реалістичні риси наявні і в інших антропоморфних виробах, зокрема призначених для квітів – кашпо (Косів). Із глиняних попільниць такого типу виокремлюємо настільні та настінні (Косів, Крищинці). У контексті теми антропоморфності оригінальною вважаємо скарбонку “Лихвар”, основу якої складає форма баньки (Миколаїв). Подібні скарбонки виготовляли й у Сербії (Ораховац). Куля з півпостаттю сопілкаря є основною композиційною зав’язкою мальованої скарбонки з Косова. Рідкісними є димлені скарбонки з антропоморфними рисами (Польща, Словач-чина). Свою творчу фантазію гончарі виявляли і у виготовленні ємностей для олі-вців (Косів). Підсумовуючи, зазначимо, що в одних глиняних виробах з антропо-морфними формами, які стосувалися інтер’єру, домінувала “пластична мова”, в інших − формування на гончарному крузі поєднувалося з розписом.