The article deals with historical legal analysis of the principle of fairness as a natural part of civil process. The application of this principle throughout the history of the proceedings had its own characteristics. However, the question of fairness in justice, and in particular in the area of civil litigation today takes on even greater urgency, since today begin to change approaches to the distinction between judicial practice and judicial precedent under the new right understanding of the grounds of the expansion of the sources of law. On this basis, introducing new opportunities for judges concerning official interpretation of the law from the point of view of his representation of the essence of justice, which is acceptable not only from the point of view of internal beliefs of judges, and from the point of view of the meaning and purpose of the rule of law or law’s of truth and of conscience and morality of the judges and the court as a whole.

Статтю присвячено історико-правовому аналізу принципу справедливості як природної складової частини цивільного процесу. Застосування указаного принципу протягом усієї історії судочинства мало свої особливості. Разом із тим питання справедливості у правосудді, зокрема у сфері цивільного судочинства, набуває ще більшої актуальності, оскільки сьогодні починають змінюватись підходи до розмежування судової практики і судового прецеденту в умовах нового праворозуміння на підставі розширення джерел права. Відтак запроваджуються нові можливості для суддів щодо офіційного тлумачення норм права з погляду свого уявлення про суть справедливості, яке є прийнятним не лише з позиції внутрішнього переконання суддів, а і з позиції сенсу і мети власне норми права чи закону, правди, совісті і моральності суддів та суду загалом.