Друга половина ХХ століття для мешканців Гуцульщини знаменувалася значними нововведеннями у повсякденному житті, яке залежить від багатьох факторів, зокрема, таких, як природнє середовище та наявність чи відсутність комунікації. Як відомо, територія Гуцульщини, розташована у високогірних районах України, зумовлює перешкоди у налагодженні комунікацій. За переказами респондентів, у Верховинському районі вперше проведено світло на початку 60-х років ХХ ст. До цього часу люди використовували гасові лампи та воскові свічки. По новини люди дізнавалися завдяки радіо, яке в селах Верховинського району було ще з 1950-х років. Дещо раніше в селах району з’явилися телефонні комутатори. Підключення таких комутаторів було вкрай важливим, адже на території Верховинського району починаючи з 1950-х років, почали утворюватись колгоспи. Газифікацію сіл Верховинського району не проводили, що зумовлено високогірністю території. Для приготування їжі і опалювання помешкання люди використовували пічку. Згодом почали використовувати електричні плити. Дехто купував газові плити, а разом з ними і балон газу, якого вистачало на місяць користування. На Гуцульщині школи функціонували ще з початку ХХ століття. Формат навчання був стандартним, як і в усіх тогочасних школах, де дітей виховували в комуністичному дусі. У радянський період дітям забороняли ходити до церкви (за цим пильно стежили вчителі). Зазвичай у неділю намагалися залучити дітей до будь-яких заходів у школі. У розумінні радянської влади свято 1 травня було важливішим за свята Великодня чи Різдва. Вже в другій половині ХХ ст. традиційний гуцульський одяг вбирали тільки на свята чи на весілля. У повсякденному житті стали використовувати фабричний одяг. Отже, повсякденне життя гуцулів у другій половині ХХ ст. залишалося складним, але водночас надзвичайно різноманітним. Оскільки додалось чимало нововведень, населення активно на них реагувало, особливо на ті, що полегшували життя простого селянина.