На українсько-молдовському пограниччі як регіоні етнокультурних взаємовпливів нами обрано територію Південно-Східного Поділля, де тісна взаємодія між двома етносами відбувалася протягом століть. У статті ми розглядатимемо взаємозв’язки між двома народами на прикладі комплексу традиційних знарядь праці для обробки ґрунту, що мали широке поширення по обох берегах Дністра. Розпочнемо розгляд цього комплексу з найдавніших знарядь обробітку ґрунту – рала та плуга. Детальніше про рало, яким користувались жителі Подільського Подністров’я, вдалося дізнатися з колекції Могилів-Подільського районного краєзнавчого музею. Тут зберігається однозубе рало з полозом та металевим наральником, яке фактично не мало відмінностей від традиційних подільських рал. Аналогічними ралами користувалися і жителі по іншу сторону Дністра, які описані відомим дослідником Н. Демченком. Етнографічні матеріали з Могилівського повіту розповідають нам і про ручне знаряддя обробітку ґрунту – рискаль, яким користувалися ще в середині ХІХ ст. Тоді як території Молдови цим знаряддям продовжували користуватися ще і на початку ХХ ст. Він мав вигляд дерев’яної лопати, окованої в нижній частині залізом, та був досить важким. Ще одним землеробським знаряддям в регіоні, яке використовували для повторного обробітку ґрунту, буди драпаки. Вони складалися з трикутної дубової або ясенової рами, в яку забивалося три ряди «розклепаних» металевих зубів – лаб. Цілком аналогічними за конструкцією були драпаки і на території Молдови, які тут називали багатозубими ралами. Для обробітку ріллі перед посівом та пригортання насіння після посіву використовували дерев’яну борону. Найдавнішим її типом була повністю дерев’яна борона з пальцями, виготовленими з дерену. Однак в кінці ХІХ ст. вона була повністю замінена боронами, в які забивали металеві зубці. Такі ж борони, переважно прямокутної форми, зустрічалися по всій території Молдови.