У розвідці на основі власного польового матеріалу, зібраного у Дрокіївському, Синжерейському і Флорештському р-нах Республіки Молдова, розглянуто світоглядні аспекти спорудження криниць у традиції українців цього терену. Важливим сегментом народної культури було і залишається досі копання й облаштування поблизу осель криниць, аби забезпечити собі доступ до питної води. Народна мораль заохочує кожного проявляти щедрість, обіцяючи, що у такої людини вода в криниці не переводитиметься. Натомість недоброзичливу за життя людину чекає відплата, щоправда, іноді уже на «тому» світі: її могилу заливатиме вода, душа почуватиме спрагу. Українці Молдови копали свої криниці у таких місцях, де ними могли скористатися подорожні і сусіди (край двору, на вулиці поблизу своєї оселі, на роздоріжжях), подекуди вельми радіючи, якщо хтось вирішив напитися води саме на їхньому обійсті. В окремих обстежених селах саме такий вибір місця для криниці обґрунтовували й бажанням мати «поману» (пожертву на спомин душі). З огляду на такі уявлення у деяких селах біля колодязя робили хвіртку, аби бажаючі набрати води могли зайти на подвір’я. Подекуди в українських селах Молдови криниці обладнано двома корбами, аби сусідам було зручно витягувати воду з вулиці. Часто на цьому терені можна побачити й споруджені навколо криниць (як польових, так і домашніх) альтанки задля відпочинку подорожніх у прохолоді. Аналіз фактографічного матеріалу засвідчив наявність у світоглядній традиції українців Республіки Молдова вірувань та уявлень, пов’язаних із сприйняттям води як сакральної стихії. Водночас звичаєво-етичні приписи, які знайшли свій вияв у фольклорі і збережені досі, є відгомоном архаїчної традиції, позаяк містять згадки про посмертну заплату душі. Попри локальні особливості досліджуваного явища, його світоглядне підґрунтя має відповідники в українській загалом та інших етнічних традиціях, що є свідченням його універсальності. Однак розпрацювання цього аспекту ще чекає свого розгляду.