У статті досліджується волюнтаризм як вид ірраціоналізму у праві. Розглянуто як спільне, так і відмінне у філософсько-правових концепціях волі у А. Шопенгауера і Ф. Ніцше. Спільне у розумінні феномена волі у філософії двох мислителів наступне: осмислення розуму лише як здатності, що виділяє суб’єктивність людської особистості; розуміння волі як надіндивідуального феномена, який має характер субстанційної основи правового буття; право повинне впливати на волю, а не на інтелект людини; воля є первинною по відношенню до свідомості і мислення; воля нерозривно пов’язана з людською діяльністю; людина – це ірраціональна істота, котра живе інстинктами, несвідомими спонуканнями. Різниця у трактуванні феномена волі у філософії А. Шопенгауера й Ф. Ніцше полягає в тому, що для Фрідріха Ніцше воля є конкретна індивідуальна воля людини, яка виявляє себе як «воля до влади», а точніше «воля до могутності», натомість для А. Шопенгауера воля нескінченна у своїх проявах, вона може бути як Світова, так і індивідуальна; за Ніцше принцип «волі до влади» створює нерівність людей, яка є суттю суспільного життя, вічним пануванням одних над іншими, для А. Шопенгауера воля повинна втілюватися у справедливості, що означає дотримання меж утвердження своєї волі та усвідомлення самообмеження особистістю своєї поведінки; у філософії права А. Шопенгауера для інтерпретації волі властиві песимістичні й аскетичні мотиви, а в концепції «волі до влади» Ф. Ніцше чітко простежуються аспекти активізму й оптимізму. Запропоновано під волюнтаризмом як видом ірраціоналізму у праві розуміти філософсько-правовий напрям, у якому воля визнається першоосновою правового буття, пізнання та є вирішальною у саморегуляції людиною своєї поведінки та діяльності. Виявлено, що у волюнтаризмі як виді ірраціоналізму у праві, волі притаманні наступні ознаки: оспорює значення розуму як сфери усвідомлення діяльності людини; є першопричиною всіх соціально-правових процесів; визначає хід психологічних та розумових процесів у людини; є рушійною силою розуму та має переваги над правовим раціоналізмом; розуміється як феномен саморегуляції суб’єктом права своєї діяльності; визначається як мотиви, спонукання до дії; визначає спрямованість правового пізнання; формує правове буття; виступає абсолютним началом до правового життя. Встановлено, що волюнтаризм як вид ірраціоналізму у праві поділяється на два підвиди, в залежності від філософії права двох основних представників: А. Шопенгауера та Ф. Ніцше.

В статье исследуется волюнтаризм как вид иррационализма в праве. Рассмотрено как общее, так и отличное в философско-правовых концепциях воли в А. Шопенгауэра и Ф. Ницше. Общее в понимании феномена воли в философии двух мыслителей следующее: понимание под умом только способности, что выделяет субъективность человеческой личности; понимание воли как надиндивидуального феномена, который имеет характер субстанционной основы правового бытия; право должно влиять на волю, а не на интеллект человека; воля первична по отношению к сознанию и мышлению; воля неразрывно связана с человеческой деятельностью; человек - это иррациональное существо, которое живет инстинктами, бессознательными побуждениями. Разница в трактовке феномена воли в философии А. Шопенгауэра и Ф. Ницше заключается в том, что для Фридриха Ницше воля есть конкретная индивидуальная воля человека, проявляет себя как «воля к власти», а точнее «воля к могуществу», а для А. Шопенгауэр воля бесконечная в своих проявлениях, она может быть как Мировая, так и индивидуальная; по Ницше принцип «воли к власти» создает неравенство людей, которое является сутью общественной жизни, вечным господством одних над другими, для Шопенгауэра воля должна воплощаться в справедливости, означает соблюдение границ утверждения своей воли и осознание самоограничения личностью своего поведения; в философии права А. Шопенгауэра для интерпретации воли свойственны пессимистические и аскетические мотивы, а в концепции «воли к власти» Ф. Ницше четко прослеживаются аспекты активизма и оптимизма. Предложено под волюнтаризмом как видом иррационализма в праве понимать философско-правовое направление, в котором воля признается первоосновой правового бытия, познания и является решающей в саморегуляции человеком своего поведения и деятельности. Выявлено, что в волюнтаризме как виде иррационализма в праве, воле присущи следующие признаки: оспаривает значение разума как сферы осознания деятельности человека; является первопричиной всех социально-правовых процессов; определяет ход психологических и умственных процессов у человека; является движущей силой ума и имеет преимущества над правовым рационализмом; понимается как феномен саморегуляции субъектом права своей деятельности; определяется как мотивы, побуждения к действию; определяет направленность правового познания; формирует правовое бытие; выступает абсолютным началом в правовой жизни. Установлено, что волюнтаризм как вид иррационализма в праве делится на два подвида, в зависимости от философии права двух основных представителей А. Шопенгауэра и Ф. Ницше.

This article investigates voluntarism as a type of irrationalism in law. Common and different features were analyzed in the philosophical and legal concepts of the will in the works of A. Schopenhauer and F. Nietzsche. The philosophers both treat the phenomenon of the will as: comprehending mind only as ability to highlight the subjectivity of human personality; understanding the will as a supraindividual phenomenon, characterized by substantive basis of legal existence; law must infl uence the will, but not the intellect of a person; the will is primary in relation to consciousness and thinking; the will is an integral part of human activity; a person is an irrational creature who lives by instincts, unconscious motivations. A. Schopenhauer and F. Nietzsche interpret the phenomenon of the will in the philosophy diff erently in the following aspects: F. Nietzsche believes that the will is a defi nite individual will of a person which is showed as “will to authority”, or rather “will to power”, but A. Schopenhauer thinks that the will is endless in its manifestations, it can be both world and individual; according to F. Nietzsche the principle “will to authority” creates inequality of people, which is the essence of social life, eternal dominance over others; according to A. Schopenhauer, the will must be embodied in justice, which means observance of the limits of the establishment of his will and recognition of self-restraint of the personality’s behavior; in the philosophy of law of A. Schopenhauer the will is characterized by pessimistic and ascetic motives, but in the concept of “will to power” F. Nietzsche clearly traces the aspects of activism and optimism. It was proposed to treat voluntarism as a kind of irrationalism in law as philosophical and legal branch, in which the will is recognized as the fi rst principle of legal existence and cognition, and is important in self-regulation by a person of his behavior and activities. It was found out that voluntarism as a kind of irrationalism in law, the following features are inherent in the will: it challenges the meaning of the mind as a sphere of recognition of human activity; is the root cause of all social and legal processes; determines the course of psychological and mental processes in humans; is a motivation force of intellect and has advantages over legal rationalism; it is understood as the phenomenon of self-regulation by a subject of the right of his activity; it is defi ned as motives, motivation for action; determines the orientation of legal knowledge; forms a legal being; acts as an absolute beginning to legal life. It has been established that voluntarism as a form of irrationalism in law is divided into two subtypes, depending on the philosophy of law of two main representatives: A. Schopenhauer and F. Nietzsche.