Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про асоціацію) [1] передбачено, зокрема, що її сторони розвивають і зміцнюють співробітництво з питань охорони навколишнього середовища й таким чином сприяють реалізації довгострокових цілей сталого розвитку і зеленої економіки. Відповідні положення закріплені у главі 6 «Навколишнє середовище» розділу V «Економічне та галузеве співробітництво», яке почало тимчасово, до завершення ратифікації Угоди про асоціацію всіма країнами-членами ЄС, застосовуватись з 1 листопада 2014 р. (за винятком ст. 361, ст. 362 (1) (с), ст. 364, та пунктів (а) та (с) ст. 365, які набрали чинності пізніше) [2]. Крім того, ст. 361 Угоди про асоціацію встановлено, що зазначене співробітництво має на меті збереження, захист, поліпшення і відтворення якості навколишнього середовища, захист громадського здоров’я, розсудливе та раціональне використання природних ресурсів та заохочення заходів на міжнародному рівні, спрямованих на вирішення регіональних і глобальних проблем навколишнього середовища, inter alia, у таких сферах: a) зміна клімату; b) екологічне управління та аналогічні питання, зокрема освіта й навчальна підготовка, доступ до інформації з питань навколишнього середовища та процесу прийняття рішень; c) якість атмосферного повітря; d) якість води та управління водними ресурсами, включаючи морське середовище; e) управління відходами та ресурсами; f) охорона природи, зокрема збереження і захист біологічного та ландшафтного різноманіття (екомережі); g) промислове забруднення і промислові загрози; h) хімічні речовини; i) генетично-модифіковані організми, в тому числі у сільському господарстві; j) шумове забруднення; k) цивільний захист, зокрема стихійні лиха і антропогенні загрози; l) міське середовище; m) екологічні збори. Конкретний припис щодо адаптації законодавства України до законодавства ЄС у відповідній сфері міститься в ст. 363 Угоди про асоціацію, відповідно до якої поступове наближення законодавства України до права та політики ЄС у сфері охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до Додатка ХХХ до цієї Угоди. Зазначеним додатком XXX передбачено запровадження до національного законодавства України процедур та механізмів, передбачених декількома десятками актів Європейського Союзу, зокрема: Директивою № 2011/92/ЄС про оцінку впливу окремих державних і приватних проектів на навколишнє середовище, Директивою № 2001/42/ЄC про оцінку впливу окремих планів та програм на навколишнє середовище, Директивою № 2003/4/ЄC про доступ громадськості до екологічної інформації та про скасування Директиви № 90/313/ЄЕС, Директивою № 2003/35/ЄC про забезпечення участі громадськості у підготовці окремих планів та програм, що стосуються навколишнього середовища, та внесення змін і доповнень до Директив № № 85/337/ЄЕС та 96/61/ЄС про участь громадськості та доступ до правосуддя, Директивою № 2008/50/ЄС про якість атмосферного повітря та чистіше повітря для Європи, Директивою № 2004/107/ЄC про миш’як, кадмій, ртуть, нікель і поліциклічні ароматичні вуглеводні у атмосферному повітрі, Директивою № 98/70/ЄC про якість бензину та дизельного палива та внесення змін і доповнень до Директиви № 93/12/ЄЕС, що доповнена Директивами № № 2000/71/ЄК, 2003/17/ЄК та 2009/30/ЄК і Регламентом (ЄС) № 1882/2003, Директива № 1999/32/ЄC про зменшення вмісту сірки у деяких видах рідкого палива та внесення змін і доповнень до Директиви № 93/12/ЄС зі змінами і доповненнями, внесеними Регламентом (ЄС) № 1882/2003 та Директивою № 2005/33/ЄС, Директива № 94/63/ЄС про контроль викидів летючих органічних сполук (ЛОС), що виникають зі сховищ нафти та при її транспортуванні з терміналів до сервісних станцій зі змінами та доповненнями, внесеними Регламентом (ЄС) № 1882/2003 тощо. При цьому, Додатком ХХХ до Угоди про асоціацію чітко визначено конкретні процедури процедури і механізми щодо кожної із передбачених у ньому актів Європейського Союзу та конкретні строки їх запровадження у національне законодавство. Наприклад, щодо Директиви № 2008/98/ЄС про відходи передбачено: – прийняття національного законодавства та визначення уповноваженого органу (органів) протягом трьох років з дати набрання чинності Угодою про асоціацію; – встановлення механізму повного покриття витрат згідно з принципом «забруднювач платить» та принципом розширеної відповідальності виробника протягом п’яти років з дати набрання чинності Угодою про асоціацію; – встановлення дозвільної системи для установ/підприємств, що здійснюють операції з видалення чи утилізації відходів, з особливими зобов’язаннями щодо управління небезпечними відходами протягом п’яти років з дати набрання чинності Угодою про асоціацію; – запровадження реєстру установ і підприємств, які здійснюють збір та транспортування відходів протягом п’яти років з дати набрання чинності Угодою про асоціацію. Зазначимо, що строки у 3–5 років з дати набрання чинності Угодою про асоціацію є найбільш поширеними у Додатку ХХХ до неї при визначенні періоду часу, протягом якого Україна повинна адаптувати своє вітчизняне екологічне законодавство до європейського. Відповідно до ч. 2 ст. 486 Угоди про асоціацію, ця Угода набирає чинності в перший день другого місяця, що настає після дати здачі на зберігання останньої ратифікаційної грамоти або останнього документа про затвердження, що мало місце 01 вересня 2017 року. Саме від цієї дати українські посадовці відраховують строки на відповідну адаптацію. Враховуючи вказане, слід констатувати певне відставання України від графіку адаптації вітчизняного екологічного законодавства до законодавства Європейського Союзу, адже зазначене вітчизняне законодавство формально повноцінно адаптовано лише щодо двох з-поміж більше, ніж двадцяти європейських актів законодавства Європейського Союзу, визначених в Додатку ХХХ Угоди про асоціацію. Йдеться про прийняття Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» [3] та Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку» [4], які, до речі, потребують суттєвого змістовного удосконалення.