Промовці, трибуни, ті, що мають за мету нести інформативно-оцінювальні повідомлення до широкого кола слухачів, мають відповідати за свій словесний учинок. Нині можна констатувати, що публіцистичне мовлення має агресивний характер, де домінує пейоративна мовленнєва функція, що переважно реалізовується прямими мовленнєвими актами. Потребує переосмислення і терміносполучення «свобода слова», оскільки, як видається, нині багато хто його непра- вильно тлумачить. У суспільстві, де панує висока моральність, не тільки не має бути словесних образ, принижень честі і гідності громадян, нерозуміння сутності поняття «свобода слова», але має бути висока мовленнєва культура. Відсутність свободи слова породжує ризики втрати самостійності мислення, що призводить до маніпуляції громадською думкою

Public speaking speech is not only a statement, but also an imperative. Its goal is not only to inform about something, but to induce a concrete interpretation, understanding of events or individuals, their evaluation, instilling a particular attitude, formulating specific judgments and beliefs, spirituality. That is why orators, speakers, tribunes, those whose aim is to carry informative and evaluation messages to a wide range of listeners, should be responsible for their verbal actions like ancient polemics did. What is brought to our attention by modern speakers, concerns not the conditional, imaginary circumstances or events, but concrete activities. A speaker should always be responsible for the consequences of his thinking and speech