Священиче житло у с. Курипівє осердям колишнього комлексу будівель, демешкав представник кліруі який носив назву плебанія. Такий термін використовувався не тільки в Галичині, але й у Польщі та Білорусії. Одночасно житло священика, зокрема у сільській місцевості носило назву “резиденція”.У результаті співпраці із п.Зиновієм Соколовським на основі вивчення матеріалів, що використовувалися у процесі зведення споруди та стилю будівельних робіт, взначено, що приблизним часом будівництва означеної священичої резиденції є період 60−70-хх рр. ХІХ ст. Відзначимо, що житлові будівлі парафіяльного священства Греко-Католицької Церкви у ХІХ ст. та першій половині ХХст. уже відрізнялися від звичайних хат селян. Можна стверджувати, що поступово у визначений час сформувався своєрідний архітектурний стиль помешкання галицького греко-католицького духовенства. Яскравим зразком такої архітектури є священичий парафіяльний будинок у с. Курипів. Парафіяльні житлові будинки у другій половині ХІХ ст. відрізняються від традиційної сільської забудови кількістю кімнат. У резиденції с. Курипів, на основі спогадів старожилів, їхнє число становило 4-ри. Це підтверджується і окремими архівними джерелами. У житлових будівлях галицького священства означеного вище часу почали з’являтися, а згодом чітко окреслилися окремі просторові зони. Так, здебільшого у правій частині будинку розмішувалися господарські приміщення − кухня, комора тощо. Невід’ємним елементом були веранда (“галерія”) та просторий коридор (“сіни”). Всі ці елементи чітко простежуються у згаданій резиденції. Безпосередньо житлова площа поділялася на власне житлову / відпочинкову − вітальню / залу, спальню (в окремих випадках кімнат для відпочинку могло бути декілька) та робочу − кабінет пароха, який одночасно використовувався як бібліотека. Хоча в деяких будівлях для бібліотеки відводилося окреме приміщення. У резиденції с. Курипів можна познайомитися із згаданими вище елементами внутрішнього планування священичого житла. Щоправда у другій половині ХХ ст. внутрішні приміщення піддавалися перебудові. Це було обумовлено зміною характеру цільового використання будівлі. Проте навіть тепер споруда плебанії є знаковою пам’яткою релігійної архітектури. Крім цього вона − свідчення діяльності представників верстви інтелігенції тодішнього українського соціуму. Представники Івано-Франківської округи Пласту НСОУ впродовж останніх років виступають з ініціативами щодо відновлення вкрай занедбаної на сьогоднішній час споруди священичої резиденції. Йдеться не тільки про реставрацію і збереження пам’ятки. Опираючись на досвід світового скаутингу, вирішено створити на основі плебанії особливий центр молодіжного та громадського значення. У пластовому середовищі такі місця називаються оселями. Отож, планується створення на основі відновленої резиденції та прилеглої до неї територіїокружного (обласного) пластового центру під назвою “Опільська Оселя” на базі якої передбачається: • проведення оздоровчо-рекреаційних таборів та інших пластових заходів; • функціонування туристично-мандрівного осередку окружного (обласного), а вподальшому − регіонального та всеукраїнського рівня; • організація діяльності центру вишкільних заходів Іввано-Франківської округи у нетаборовий період; • розбудова туристичного притулку для Пластприяту тощо; • забезпечення роботи тренінг-центру. Окрім цього приміщення резиденції планується використати для: • музейної експозиції присвяченій особистості о.Рудольфа Моха та іншим представникам культурно-освітнього руху загалом та пропаганди тверезості у Галичині зокрема; • проведення досліджень із подальшою організацією експозиції етнографічного характеру “Галицьке Опілля”; • створення експозиції з історії національно-визвольного руху у регіоні середини ХХст.