Починаючи з 1839 р., фотографія стрімко та активно увійшла до людського побуту. Можна стверджувати, що «сукупність різноманітних науково-технічних засобів та технологій, які мають на меті реєстрацію одиничних довготривалих зображень об’єктів за допомогою світла» (Український радянський енциклопедичний словник, 1987, 486), стала не лише засобом відображення життєвих реалій, а й до певної міри структуроутворюючим фактором повсякденної та святкової поведінки (звичай фотографуватися сімействами під час важливих подій, роль фотографа на весіллі, сучасні візуальні образи соціальних мереж тощо). Фотографія як істотна складова джерельної бази етнографа досить рано сприймалася наукою. Це підтверджує оснащення експедиційних виїздів фотокамерами вже з кінця ХІХ століття. Спеціалізовані етнографічні фотоколекції збираються також усіма музейними закладами світу. Сімейні фотоальбоми другої половини XIX – початку ХХ століття мали місце в кожній родині. Цей аристократичний формат пам’яті добре відомий в урбаністичному середовищі ще з кінця ХІХ століття. Один із таких фотоальбомів і став джерелом нашого дослідження. У доповіді на основі фотоархіву розглядається життєдіяльність болгарського підданого, випускника Болградської гімназії, народного вчителя Миколи Ікономова. Сімейний фотоальбом виступає не лише джерелом для фіксації ключових подій у житті родини, а й містить базову інформацію для подальших археографічних досліджень. Матеріали, які зберігаються в КП «Ізмаїльський архів» та Державному архіві Російської федерації, містять інформацію про місце народження та життєвий шлях самого Миколи Ікономова, його дружини та дітей. Особливий інтерес мають відомості про його стосунки з мешканцями м. Болград, де він працював після завершення вчительської практики.