В останні роки усе більше помічаємо, як у передріздвяний час в день св.Миколая (19 грудня) або ж напередодні Україною ширяться надзвичайно цінні доброчинні акції «св. Миколай іде дітей» або ж «св. Миколай іде до кожного». Їхніми учасниками дуже часто стають знедолені й соціально вразливі категорії населення: діти-сироти, діти з особливими потребами, люди з обмеженими можливостями, люди похилого віку, а в наші дні іще– діти із родин військовослужбовців та діти із окупованих регіонів країни. Втім, такі акти милосердя нерідко, особливо у сільській місцевості, можуть стосуватися також усієї без винятку дітвори, або ж літніх осіб, що з огляду на власні життєві обставини потребують звичайної людської уваги та піклування. Подібні благодійні ініціативи, попри їх загальноукраїнський характер чи навіть всесвітній масштаб (19 грудня світова спільнота відзначає іще Міжнародний день допомоги бідним), часто ґрунтуються також на успадкованих місцевих традиціях і є їхньою у певному сенсі ревіталізацією. Зокрема, таке явище простежується на теренах Бойківщини– історико-етнографічному районі України, що став ареалом нашого окремого дослідження. Іще на початку ХХ ст. І. Франко спостеріг й описав дещо схожі за формою, однак протилежні за змістом соціокультурні практики м. Львова, що мали комерційний характер, щоправда, традиційного відтінку: «Навечерє св. Миколая по вулицях Львова ходили перебрані Миколаї, а люди просили їх до домів, і вони давали дітям дарунки, а за те брали заплату». У радянські повоєнні часи, попри комуністичні заборони, доброчинні традиції обдарування малечі міцно утримувались місцевим сільським соціумом на Бойківщині. Певні особи, що з огляду на свою щорічну функцію отримували статус так би мовити «професійних Миколаїв», ходили з подарунками до дітей дошкільного та шкільного віку на певній ділянці населеного пункту або й по всьому селу. В іншому випадку подібний звичай часто поширювався лише на обмежене коло знайомих або ж родичів. Так, у с. Нижня Стинава на Львівщині напередодні дня св. Миколая переодягнута жінка ходила із подарунками до сусідських дітлахів. Для цього вона вдягала традиційний бойківський кожух, шапку, схожу на ту, яку носив св.Миколай, а пізніше– ще й священичий єпитрахиль. У наші дні схожі доброчинні дійства продовжують активно пульсувати як у міському, так і сільському просторі Бойківщини. Нерідко їх ініціаторами стають місцеві релігійні спільноти. Так, для прикладу, в м. Долині на Івано-Франківщині за ініціативи катехитки місцевої греко-католицької парафії СерцяІсуса і Серця Марії Т. Яблінської кілька років тому було започатковано передріздвяну благодійну акцію «Свята ніч доброти». Суть її полягає у тому, що діти місцевої катехитичної школи «Полум’я любові» разом із особою, переодягненою у св. Миколая, у передноворічні дні (між 19 та 25 грудня) відвідують із подарунками знедолених, самотніх та літніх людей своєї парохії. Подібні соціокультурні практики, наповнені обрядовим контекстом і започатковані вже місцевою владою, зафіксовані нами також у сс. Розточки Калуського району Івано-Франківської області та Старий Кропивник Дрогобицького району Львівської області.